У більшості з тих, хто хоч раз бачив на світлинах невеличке закарпатське місто на фоні гори Нересен, виникає бажання приїхати у цей казковий край. Тячів… Вузенькі вулички, ошатні площі та сквери, ратуша, сакральні пам’ятки, цікаві скульптури, квітучі алеї, затишні кав’ярні… Це те, що вабить і зачаровує людей в це описане в анналах історії місто королівських привілеїв. Тут постійно хочеться фотографуватись як туристам, так і місцевим жителям.
Однією з популярних фотолокацій Тячева поправу вважають місце біля зруйнованого мосту через річку Тису, що у підніжжя гори Нересен. Адже це місцина з сильною енергетикою, живописний куточок, окраса Тячева. Вона вабить своєю загадковістю, величчю, незвіданістю. Саме на цьому березі магії та натхнення угорський художник-педагог Шимон Голлоші облаштував відому мистецьку школу для молодих художників. Саме величний і таємничий Нересен став найбільш повторюваною темою його творчості. Це улюблене багатьма місце і сьогодні гідно шанують тячівці. Яскравим підтвердженням цього, є те, що одна із центральних вулиць Тячева має назву Нересенська. Більше того, з ім’ям гори символічно пов’язаний ряд міських об’єктів. Це і житловий котедж «Нересен», і магазин «Нересен», і гостьовий будинок «Guesthouse Neresen». А ще затишні міські пейзажі "view of the" Нересен можна побачити на атмосферних світлинах тячівського фотомитця Івана Козуряка, своєрідною фішкою якого є ретрофотографії Тячева.
Гора, яку видно практично з різних куточків, є своєрідним живим барометром «дощової погоди». Коли сивочолий Нересен у тумані – чекай дощу, та як тільки туман розсіється буде ясна днина.
Драматична та сумна легенда про виникнення Тячева також пов’язана з цією горою. За переказами, колись давно, на місці майбутнього Тячева, була необжита земля. Щоб врятувати свою родину та свиту угорський король відіслав дружину, дітей та вояків у ліс, де вони могли сховатися від набігу ворогів. Втікачі йшли в гори, рухаючись за течією Тиси. Під вечір, захопившись красою цієї місцини, вирішили відпочити й розташувались біля підніжжя гори. Тут їх і наздогнали вороги. Військо короля гідно боронилося, багатьох нападників було вбито, решта втекли. Та один із ворогів прицілився у королеву й випустив у неї ворожу стрілу. Улюблена служниця королеви, озирнувшись назад, помітила небезпеку та захистила собою повелительку. На вершині гори поранену служницю занесли до намету королеви, де вона перев’язала рану і цілу ніч пильнувала свою рятівницю. Вранці королева зі слугами винесли смертельно поранену служницю на свіже повітря. Чудовий гірський краєвид у відблиску сонячного сяйва неймовірно сподобався дівчині і вона тихо промовила: «Felséges asszonyom, teccő nekem ez a hely!» (Як мені подобається це місце!). Звідси й походить назва міста Тячів.
Королева втішала служницю, переконувала, що та неодмінно одужає і навіть обіцяла після перемоги короля подарувати їй цю землю. В останні хвилини життя вона благала свою королеву: «Úrnőm, ne eresszen el!» ( Не відпускайте мене!) Однак опиратися невідворотній смерті було вже неможливо. З тих пір гору, на якій все це відбулося, називають Нересен, на знак останнього благання служниці. Королева наказала поховати віддану служницю посеред необжитої території і звеліла своїм підданим наносити багато землі на її могилу. А з часом, на величезному горбі, який утворився від насипу землі, королева побудувала каплицю. Так утворилася ще одна гора яку і сьогодні тячівці називають Каплицею (Kapolna).
Сучасність вдало «оживила» стародавню легенду. Образ королеви і служниці втілено у дерев’яній скульптурі, яку встановлено у місцевому сквері по вулиці Армійській, поблизу стадіону. Автор скульптури – майстер-різьбяр Іван Райчинець.
Була розповідь-легенда домислом чи реальністю люду достеменно не відомо. Зрештою, як би там не було, про походження свого міста тячівці люблять розповідати саме цю легенду. Бо те, що Тячів – найзагадковіше місто Закарпаття, яке приваблює всякого, хто хоч раз побував тут, невідворотний факт.
