Робота, побут, життєві перипетії та рутина накривали нас. А дитина у цей час дорослішала. І ось, одного дня, ми помічаємо, що дзвінки від неї стають рідшими, а зустрічі — формальнішими. Чому?
У серці зароджується гіркота: “Я все для тебе робив, а ти навіть не хочеш поговорити”. Але чи справді “все”? Послухаємо, що говорять психологи з цього приводу.
Чому діти віддаляються?
Часто ми дивуємось: чому у світі, де так легко зв’язатися один з одним, батьки і діти дедалі більше стають чужими?
Дійсно ми вкладали гроші, знання, силу, але не завжди — душу. Дитина запам’ятовує не кількість іграшок чи оплату репетиторів, а спільні вечори за книгою, підтримку в моменти слабкості та просте: “Я люблю тебе, незалежно від твоїх оцінок і досягнень”.
Крім того, психологи радять звернути увагу й на таке. Якщо у сім’ї править лише авторитет батьків, а слова дітей зводяться до “не переч”, “ти ще малий, щоб мати думку”, то ця дитина виросте з переконанням, що її в цій сім’ї не чують. А якщо не чують — то навіщо говорити?
Варто також задуматися й над тим, що часто ми повторюємо поведінкові моделі своїх батьків. Якщо у нашому дитинстві не було теплих розмов, щирого інтересу до наших переживань, то і своїм дітям ми, ймовірно, передамо той самий холод. А вони, своєю чергою, захочуть зігрітися десь в іншому місці.
І ось — результат. Тепер ми сидимо у порожній квартирі й чекаємо, коли пролунав би хоча б один дзвінок. Але діти зайняті. Вони кохають, будують кар’єру, виховують власних дітей. І їм просто немає про що з нами говорити.
Як врятувати міст між поколіннями?
Виправити минуле неможливо, але можна змінити сьогодення. Тому, по-перше, перестаньте вчити дорослих дітей жити, бо їм важливіші ваші підтримка та цікавість до їхнього світу, а не лекції про те, що на вашу думку є правильним.
По-друге, будьте другом, а не суддею. А ще даруйте дітям свій час, якого не так вже й багато відпущено долею. Не марнуйте його.
Психологи стверджують, мости можна відбудувати. Але чим довше ми відкладаємо це, тим глибшою стає прірва.
