Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Сучасні діти мають значно менше свободи, ніж попередні покоління, твердять психологи
В останні десятиліття зростає рівень підліткових суїцидів і ментальних розладів.
У США криза настільки серйозна, що 2021 року Американська академія педіатрії та інші медичні організації закликали уряд оголосити в країні надзвичайну ситуацію в галузі психічного здоров’я дітей.
Про причини цієї проблеми сперечаються експерти, але єдиної думки поки що не дійшли.
Американський психолог Пітер Грей, який багато років вивчає цю тему, вважає, що нинішня “психоневротична епідемія” пов’язана з іншим явищем, яке спостерігають півстоліття: поступовим зниженням дитячої самостійності.
У своїй статті для медичного журналу Journal of Pediatrics Грей вказує, що “скорочення можливостей для дітей і підлітків гратися та займатися своїми справами без нагляду і контролю дорослих є однією з головних причин зростання психічних розладів”.
На думку Грея та двох його співавторів – психолога Девіда Бьорклунда з Атлантичного університету Флориди й антрополога Девіда Ленсі з Університету штату Юта – самостійність сприяє психічному добробуту дітей, а в довгостроковій перспективі розвиває стійкість та “інші важливі психологічні якості, що формують основу для ефективного протистояння життєвим негараздам”.
“Ми не стверджуємо, що це єдина причина дитячої психологічної кризи, – твердять автори. – Але вона – важлива”.
В інтерв’ю BBC News Грей розповів про основні причини зниження самостійності й автономності серед дітей і підлітків. Як це впливає на їхнє психічне здоров’я, а також про те, що можуть зробити батьки, щоб допомогти дітям стати більш самостійними.
Автор фото, Cortesia/Peter Gray/David Stewart
Підпис до фото, Пітер Грей – дослідник, професор психології Бостонського коледжу
BBC: Ви кажете, що однією з головних причин зростання рівні тривожності, депресії та самогубств серед дітей і підлітків є зменшення протягом останніх десятиліть їхньої самостійності. Як пов’язані ці дві тенденції?
Пітер Грей: Упевненість у собі, вміння вирішувати проблеми розвиваються в дітей через власний досвід.
Позбавляючи їх цього, ми позбавляємо їх задоволення від досягнень. Від можливості розвинути такі риси, як рішучість, сміливість. А також того, що в психології називають внутрішнім локусом контролю (віри в те, що людина може контролювати власне життя). Усе це допомагає молоді і навіть дорослим долати життєві труднощі.
Тому не дивно, що відсутність самостійності є причиною високих показників тривожності, депресії і навіть самогубств.
BBC: Ви казали, що скорочення дитячої самостійності відбувалося поступово. Що стало причиною цих змін?
Пітер Грей: Останні 50-70 років, принаймні у Сполучених Штатах, спостерігають постійне зменшення свободи в дітей. Це особливо стосується ігор на свіжому повітрі.
Існує кілька причин такого явища: популяризація телебачення в 1950-х роках, яке “зачинило” дітей у приміщенні та ізолювало їх від однолітків, та розвиток дитячих видів спорту, якими керують дорослі.
Замість того, щоб виходити на вулицю й вигадувати власні ігри, як це було раніше, все більше дітей беруть участь у спортивних змаганнях, якими керують не вони самі, а дорослі.
Це призводить до того, що діти не вчаться ухвалювати рішення, залагоджувати конфлікти, розв’язувати проблеми.
Ще один фактор – дедалі більша увага до шкільної успішності. В останні десятиліття діти все більше часу проводять у школі або за виконанням домашніх завдань.
Відбулася також кардинальна зміна в стилі виховання. Раніше діти, що живуть поруч, зазвичай знали одне одного й гралися разом.
Сьогодні ж батьки бояться відпускати дітей і навіть підлітків на вулицю без супроводу дорослих. І іноді не безпідставно.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Пітер Грей закликає батьків оберігати дитину лише від речей, які можуть загрожувати здоров’ю або життю
BBC: Чи можна сказати, що сучасним дітям бракує тієї самостійності, яку мали попередні покоління?
Пітер Грей: В останні десятиліття діти отримують дедалі менше свободи не лише в іграх, а й у навчанні.
Залученість батьків настільки зросла, що йдеться навіть про студентів університету.
Раніше школярі самостійно виконували домашні завдання. Це було справою учня і вчителя, а не вчителя і батьків.
Певною мірою у цьому винні самі школи, які почали заохочувати батьків до активнішої участі.
Завдяки інтернету й соцмережам батьки можуть бути на зв’язку з вчителями майже постійно. Часто вони дізнаються, яку оцінку за тест отримала дитина, раніше, ніж сама дитина.
Батьки допомагають із домашніми завданнями, захищають школярів перед учителями. Просять дозволити переписати контрольну чи бути більш поблажливими.
Роботодавці скаржаться, що дедалі більше молодих працівників хочуть, щоб керівник точно, крок за кроком, пояснював їм, що і як робити. Вони не звикли вирішувати проблеми, вони звикли, що їх завжди направляє доросла чи авторитетна людина.
Але ми живемо в економіці, яка як ніколи потребує самостійних людей, здатних проявляти творчий підхід і навіть виявляти проблеми, яких ніхто не бачив.
Саме ці навички нам потрібні.
Але поведінка дорослих радше вбиває ці навички в дітях, ніж сприяє їхньому розвитку.
BBC: З якого віку потрібно привчати дитину до самостійності?
Пітер Грей: Починаючи з 2-х років, коли вона відокремлює себе від інших, починає усвідомлювати своє “я”, хоче багато чого робити самостійно.
Звісно, не можна залишати дворічну дитину саму в парку, але є речі, з якими вона чудово справляється.
Один з моїх найперших спогадів: мені чотири роки, бабуся навчила мене переходити дорогу. Вона відправляла мене одного на базар за два квартали від дому. Тоді це не було чимось незвичним. Сьогодні ж, приміром, у Сполучених Штатах, якщо ви відправите кудись 10-річну дитину саму, сусіди або знайомі можуть повідомити про це в спеціальні державні органи.
Коли мені було п’ять, ми жили в маленькому містечку, і я всюди їздив на велосипеді сам.
В 10 років я вже розносив газети. У 13 – працював після школи. У 16 мене взяли на роботу рятувальником.
Це поступово привчало мене до самостійності.
Не існує якогось чарівного віку, коли людина стає самостійною за одну ніч. Це – поступовий процес.
Не можна тотально контролювати й оберігати дитину до 18 років, а потім відправити її до коледжу й чекати, що вона буде самостійною.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Ігри, де все відбувається організовано, під контролем дорослих, не сприяють розвитку самостійності
BBC: Багато експертів вважають, що психічному здоров’ю підлітків можуть шкодити соцмережі. Яка ваша думка щодо цього?
Пітер Грей: Немає переконливих доказів того, що зростання тривожності, депресії та самогубств серед молоді є результатом активнішого використання інтернету чи соцмереж.
Є сотні досліджень, присвячених кореляції між цими факторами. Усі вони або взагалі не показують кореляції, або вона надто мала, щоб мати якесь практичне значення.
Як і будь-яка інша технологія, соцмережі мають свої плюси й мінуси, які варто враховувати.
Під час експериментів підлітків просили відмовитися від соцмереж на певний час. Після чого багато з них говорили, що почуваються більш самотніми, ніж раніше, оскільки не могли спілкуватися з однолітками.
На мій погляд, ідея про те, що підвищення тривожності й депресії – результат впливу соцмереж, відвертає увагу від справжньої причини.
Люди, які наводять цей аргумент, забувають згадати, що зростання тривожності й депресії передувало популяризації інтернету та соцмереж.
BBC: Як батьки можуть допомогти дітям стати самостійними, позбутися тривоги та віднайти душевну рівновагу?
Пітер Грей: Перший крок – переглянути свої пріоритети й зрозуміти, що діти потребують більше свободи.
Але просто відправити їх гуляти не вийде. Часто батьки скаржаться, що на вулицю дітей не виштовхати. Вони постійно сидять вдома: в телефоні чи в планшеті.
Тому потрібно знайти спосіб, щоб діти могли спілкуватися без втручання дорослих.
Можна скооперуватися з іншими батьками по сусідству й облаштувати дитячий майданчик, де малюки можуть гуляти в один і той самий час після школи, можливо, навіть без телефонів.
Заради безпеки нехай їх супроводжує один дорослий. Але втручається, тільки якщо трапляється щось дійсно небезпечне.
Організація Let Grow, членом якої я є, просуває програму, в рамках якої школи надають дітям місце для ігор на вулиці після уроків.
Єдине правило для дітей – нікого не ображати і не псувати нічого цінного.
За ними наглядає вчитель, але втручається тільки у дійсно серйозних випадках.
Він не розбороняє бійки, не заспокоює і не допомагає, якщо хтось впав і обдер коліно.
Він також не бере участі в дитячих “розбірках”. Його завдання – дати їм можливість навчитися вирішувати свої проблеми самостійно.
