Оберіг чи брама в інший світ?
Чорна кішка: символ страху чи щасливий талісман?
Зустріли чорну кішку на вулиці — і що робите? Переступаєте через себе і гладите, бо "на щастя”? Чи нервово обходите десятою дорогою? Чесно, ці тварини — як лакмусовий папірець для людських забобонів. Одні вважають їх містичними захисниками, інші — передвісниками лиха. Але як усе було насправді?, інформує Ukr.Media.
Від богині — до «відьминої слуги»
У Стародавньому Єгипті чорна кішка була священною. Її пов'язували з богинею Бастет — покровителькою дому, жінок і родючості. Археологи знайшли у гробниці Тутанхамона статую чорної кішки з базальту, яку клали для охорони від злих духів. Кішку вбити? Це було святотатство. Такого ніхто не прощав.
Та все змінилося з приходом середньовічної Європи. У 1233 році Папа Григорій IX випустив буллу, де чорних кішок назвали втіленням диявола. Їх почали масово знищувати разом із "відьмами". Іронія долі: після цього вибухнула чума. Щурів стало більше, а їхніх природних ворогів — менше. Вийшло не дуже християнське коло.
Країни й кольори: хто у що вірить?
Цікаво, що в той час, коли Європа жахалася чорних котів, Японія ставила їх на полички — у вигляді фігурок манекі-неко. У Шотландії чорний кіт на порозі дому був добрим знаком — до прибутку. А в США і нині, за опитуванням Gallup, 13% людей вірять, що чорна кішка — до біди.
Світ поділився навпіл, і чорні коти досі «між світами»: для когось — загадка і захист, для когось — страх у тіні.
Наука теж має слово
А тепер трохи фактів. Чорний колір кішки зумовлений мутацією певного гена — MC1R. Це дає їм не тільки темне хутро, але й перевагу у виживанні: вночі вони менше помітні. Іноді, до речі, шерсть чорної кішки "іржавіє" на сонці — через надлишок пігменту феомеланіну. Це нормально.
А ще чорні коти мають трохи кращий нічний зір (приблизно на 20% гостріший), ніж їхні світліші родичі. Є навіть думка, що вони інтуїтивно відчувають «геопатогенні зони», хоча це вже більше до енерго-гіпотез.
Чому їх рідше беруть із притулків?
Це сумна правда. Чорних котів усиновлюють рідше. Причини банальні: мовляв, "не фотогенічні” або "не хочеться ризикувати” через бабусині страхи. Та найбільша причина — це ми самі. Наше ставлення.
А між тим чорна кішка — як невидима глибина: спокійна, незалежна, розумна. Вони не кричать про себе — просто поруч, коли треба.
То хто вони — ці чорні тіні?
Ні, не відьмині слуги й не провісники лиха. Просто кішки. Трохи загадкові. З блискучими очима. І якщо колись вам пощастить зустріти одну таку — зупиніться. Не судіть її за колір. Краще подивіться в очі.
Можливо, саме вона чекає на вас.
