Підпис до фото, Лабораторія лікарні Мечникова у Дніпрі
Коли солдат Олександр Безверхній прибув до київської лікарні “Феофанія”, мало хто вірив, що він зможе вижити. Його живіт був посічений уламками. Замість сідниць залишилися шматки плоті. Обидві ноги ампутовані.
Перед лікарями було надзвичайно складне завдання його порятунку. А коли з’ясувалося, що у нього інфекція, яка не піддається лікуванню звичайними антибіотиками, надія на успіх практично зникла.
Такі випадки, коли антибактеріальні препарати не діють на пацієнта, в медицині називають антибіотикорезистентністю. Це глобальна загроза, з якою борються усі країни.
За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), щороку близько 1,3 млн людей гинуть через стійкість до антибіотиків.
Війна в Україні ускладнила завдання щодо стримування цієї проблеми.
Через величезний потік людей, які постраждали від бойових дій, багато українських медзакладів переповнені. Після початку великого російського вторгнення в одній лише реанімації лікарні імені Мечникова у Дніпрі кількість ліжок збільшили з 16 до 50.
Водночас кількість медперсоналу скорочувалася – хтось виїхав з країни, хтось став до лав ЗСУ.
Підпис до фото, Володимир Дубина, керівник 1-ї реанімації лікарні Мечникова
“Дуже великий потік. Тому, звичайно, там, де великий потік, де велике навантаження, там буде контамінація (зараження), – пояснює Володимир Дубина, керівник 1-ї реанімації лікарні Мечникова. – Там, де буде контамінація, там буде госпітальна флора”.
Госпітальні інфекції практично завжди стійкі до антибіотиків.
Для боротьби з ними у медичного персоналу буквально не вистачає часу стерилізувати та дезінфікувати робоче місце. У таких умовах патогени – бактерії, які є збудниками інфекцій, можуть довше виживати та переходити до інших пацієнтів.
Хід бойових дій в Україні з регулярним використанням ракет, авіаційних бомб, артилерії та дронів призводить до того, що у більшості поранених є мінно-вибухові травми. Медики зазначають, що такі рани практично завжди інфіковані, особливо з огляду на те, що військових можуть забрати з поля бою за кілька годин, а іноді й днів.
Наплив пацієнтів з такими пораненнями збільшує навантаження на інфекційний контроль у медустановах.
“У нас щастя, якщо йде дві медсестри на четверо важкопоранених, коли вони у відділенні інтенсивної терапії, – описує ситуацію Андрій Строкань, заступник головлікаря лікарні “Феофанія” у Києві. – Це абсолютно непропорційні речі, тому що навіть з одним таким пацієнтом дуже важко”.
“Про хірургічні відділення взагалі не говоримо, де одна медсестра на п’ятнадцять, на двадцять пацієнтів. Тобто вона просто фізично навіть не може в достатній кількості обробляти руки для того, щоб не розносити інфекції”, – додає він.
Інша особливість війни – це те, що поранених під час евакуації часто переводять з лікарні до лікарні, поширюючи тим самим бактерії, стійкі до антибіотиків.
Підпис до фото, Операція в лікарні “Феофанія”
“Чим більше етапів, тим більше ризиків, що на фінальних етапах евакуації ми отримуємо пацієнта, який має різноманітну мікрофлору, інколи навіть мультирезистентну”, – каже Ігор Кузін, заступник міністра охорони здоров’я України в інтерв’ю ВВС.
Медики наголошують, що досвід інших країн не дуже можна застосовувати до України, адже такого напливу пацієнтів не було з часів Другої світової.
В Афганістані, наприклад, поранених солдатів США та їхніх союзників переправляли повітряним транспортом до європейських клінік після їхньої стабілізації.
В умовах війни в Україні такої можливості немає.
Лікарі зазначають, що багатоетапність евакуації поранених практично неминуча. Медустанови змушені переводити своїх пацієнтів до інших клінік, розповідає доктор Володимир Дубина.
Дніпровська лікарня імені Мечникова, де він працює, розташована відносно близько до лінії фронту та є однією з великих багатофункціональних медустанов у регіоні.
Якщо вони не передаватимуть хворих іншим установам, то лікарня швидко переповниться.
“Якщо лікарня не приймає, то нема куди евакуювати [поранених] передовим хірургічним групам. Якщо вони це не будуть робити, ми не будемо евакуйовувати з бойових бригад, тоді це буде катастрофа”, – каже він.
У результаті клініки змушені евакуювати своїх пацієнтів далі до центральних та західних регіонів країни. Це прискорює поширення патогенів, і багато пацієнтів, які прибувають до медичних закладів Києва, Львова та інших міст, мають різні резистентні штами.
Підпис до фото, Андрій Строкань, заступник головлікаря лікарні “Феофанія”
За словами доктора Строканя, близько 80% пацієнтів, які прибувають до “Феофанії”, мають антибіотикорезистентні інфекції.
Саме це і сталося з Олександром Безверхнім.
Він був тяжко поранений, коли потрапив під обстріл у районі Часового Яру на Донбасі рік тому. Евакуаційна група змогла його знайти та доставити до найближчого стабілізаційного пункту. Звідти його перевезли до лікарні у Дружківці за 20 км. Потім було переведення в клініку в Дніпрі і, нарешті, через тиждень він потрапив до “Феофанії”.
В результаті він заразився мультирезистентними інфекціями, які викликали сепсис п’ять разів. Імовірність смертельного результату в кожному такому випадку завжди дуже висока.
“Коли у нас є висока резистентність збудника, у нас обмежена кількість препаратів, які взагалі на нього можуть подіяти, – пояснює складності таких випадків терапевт з відділу інфекційного контролю клініки “Феофанія” Дмитро Михайленко. – І переважно ці препарати не є такими ефективними, як ті, до яких вже виникла резистентність”.
Тому лікування таких випадків завжди тривале та дороге. Вже рік, як Олександр потрапив до лікарні, і перші два місяці він провів у реанімації.
Підпис до фото, Медикам вдалося врятувати життя Олександра Безверхнього
Хірурги регулярно проводили санацію (очищення) ураженої ділянки, щоб інфекція не поширювалася далі. Кожна процедура, аж до перев’язки, – це були складні операції. Волонтери допомогли роздобути потрібні антибіотики з-за кордону. І весь цей час зберігалася небезпека нової інфекції.
Олександра помістили до окремої палати. Ізоляція таких пацієнтів є стандартною практикою. Однак через величезний наплив поранених у лікарнях просто немає місць для такого розміщення.
Інфіковані пацієнти обов’язково мають бути розділені від неінфікованих, каже доктор Строкань.
“Однак обмеженість операційних, обмеженість ресурсів призводить досить часто до того, що ці пацієнти поруч. І знову відбувається інфікування”, – пояснює він.
Радянський дизайн лікарень також ускладнює цю проблему, вважають медики.
“Ми в спадок від Радянського Союзу отримали лікарні, які не є правильно спланованими, – пояснює доктор Михайленко. – Тобто вони сплановані так, що неможливо, скажімо так, якісно проводити профілактику інфекцій, ізолювати пацієнтів, недостатньо цих приміщень. І, на жаль, за ці всі тридцять років це не змінювалося”.
Широкі палати, розраховані на велику групу пацієнтів, добре вписувалися в радянську ідеологію колективного блага. Однак сьогодні вони сприяють поширенню смертельних інфекцій.
“Враховуючи, що у нас зараз всі штами інфекції в Україні госпітальні, ви уявляєте, яких зусиль ми докладаємо для того, щоб стабілізувати цю ситуацію? – розповідає доктор Строкань. – Це не тільки антибактеріальна терапія, різні види хірургічних санацій, весь час пацієнтів миють в операційних, різного роду методики використовуються”.
Вже не перший рік влада країни вживає масштабних заходів для стримування антимікробної резистентності. Війна лише посилила нагальність таких дій, каже Ігор Кузін.
“На жаль, зараз в світі еволюція антимікробної резистентності перевищує фармацевтичну спроможність по розробці нових антибактеріальних засобів. Якщо не будуть вжиті термінові дії, ми будемо спостерігати неефективність лікарських засобів”, – попереджає він.
Один з основних методів боротьби – це обмеження застосування антибіотиків населенням, адже їхнє надмірне та неправильне використання тільки сприяє розвитку резистентності у бактерій.
В Україні запровадили електронні рецепти, за якими мають відпускати такі медикаменти. Це, однак, поки що не повністю працює.
По-перше, часто українці досі можуть купити антибіотики в аптеках без рецептів. По-друге, у прифронтових районах населення просто не має доступу до них і до лікарів, які їх можуть виписувати.
Також створили обмеження щодо застосування певних препаратів на рівні медичних закладів. У результаті, за оцінками Центру громадського здоров’я, використання деяких антибіотиків впало, у деяких випадках у 2,5 раза.
За даними Міністерства охорони здоров’я, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, кількість лабораторій, які досліджують стійкі патогени, збільшилася з трохи більше десяти до 79.
Ці лабораторії допомагають визначити тип та чутливість збудника до медичних препаратів. З цими даними лікарі можуть змінити “емпіричне” (стартове) лікування й перейти до ліків, що більш підходять конкретному пацієнту.
Підпис до фото, Олександру Безверхньому зробили понад 100 операцій
Але для лабораторних аналізів потрібно щонайменше кілька днів. Крім того, при переведенні пацієнта в нову установу часто треба повторити аналізи, адже існує загроза зараження під час переходу з попередньої лікарні.
“Навіть на 10-й день після поранення, нова лікарня, куди потрапив пацієнт, змушена знову починати емпіричне антимікробне лікування, бо вони не мають точної інформації про збудників його інфекцій”, – каже Ольга Ізмайлова, голова відділу інфекційного контролю “Феофанії”.
При виявленні мультирезистентних інфекцій лікарі змушені застосовувати антибіотики з так званого резервного списку. Проте, що частіше вони їх застосовуватимуть, то швидше бактерії вироблять імунітет до цих препаратів.
Тоді й резервні ліки стануть неефективними.
“У нас завжди є оці дві чаші, – каже Андрій Строкань, витягнувши руки, імітуючи ваги. – Перше – спасти пацієнта. Друге – не розвивати природну резистентність у мікроорганізмів у лікувальному закладі, це завжди балансують”.
Життя Олександра Безверхнього також балансувало на межі смерті.
Він пройшов через понад 100 операцій і зараз на стадії реабілітації. У його випадку лікарям вдалося врятувати солдата, але боротьба за життя інших пацієнтів стає лише складнішою.
